Війна, яка триває в Україні, вагомо вплинула на систему охорони здоров’я, фізичне та психічне здоров’я різних уразливих груп населення. Згідно з даними, які регулярно оновлюються Агентством ООН у справах біженців, близько 14,6 мільйонів українців потребують гуманітарної допомоги у 2024 році.

Станом на лютий 2024 року близько однієї третини українського населення було переміщено через війну: майже 6,5 мільйонів біженців з України було зареєстровано в усьому світі, і майже 3,7 мільйонів людей були внутрішньо переміщеними особами, отримавши ознаки вразливої ​​групи населення. Російське вторгнення в Україну ще більше порушило медичне обслуговування, зокрема лікування діабету.

Ці перешкоди визначають відсутність своєчасного втручання, діагностичних процедур та лабораторних досліджень із відкладеним доступом до лікування діабету, що може спричинити серйозні віддалені наслідки для здоров’я. Близько 8% дорослого населення в Україні хворіють на ЦД2.

Мета дослідження – оцінити вплив війни на здоров’я хворих на діабет для визначення ключових факторів ризику, що сприяють прогресуванню ЦД2.

Загалом у дослідження було включено 2100 пацієнтів.

Критерії включення: ЦД2, вік 20-75 років з різних регіонів України. Пацієнти заповнювали анкету спільно з ендокринологами.

При розробці анкети розглядалися:

• демографічні дані;
• історія хвороби та показники до війни;
• анамнез ЦД2 на момент огляду;
• географічне розміщення респондентів;
• досвід протидії різним факторам війни;
• доступність закладів охорони здоров’я.

Відповіді були зібрані в період з червня 2022 року по лютий 2024 року, що охоплює 2 роки війни, яка триває.

Щоб оцінити динаміку здоров’я та кумулятивний вплив факторів ризику воєнного часу на здоров’я пацієнтів із ЦД2, ми порівнювали щоквартальні рівні HbA1c.

Для подальшого визначення прогностичних факторів і побудови моделі для прогнозування прогресування ЦД2 враховувалися такі змінні: вік, стать, вага та ріст (для подальшого розрахунку ІМТ), тривалість ЦД2, регіон проживання, довоєнний рівень HbA1c, життя в окупації, вимушене переміщення та його тривалість, підтримка контролю рівня глюкози, доступність огляду ендокринолога, епізоди гіпоглікемії, дотримання дієти.

Порівняння рівня HbA1c до війни та під час обстеження показало значне погіршення контролю глікемії. Якщо початковий рівень HbA1c становив 7,8% (7,0 – 8,9), то середній рівень HbA1c, оцінений під час війни, досяг 8,4% (7,4 – 9,9; p<0,001). Як наслідок, відсоток пацієнтів з HbA1c >7,5% також суттєво зріс за періоди спостереження (p<0·001)

У той час як до війни 599 із 1193 респондентів повідомили про рівень HbA1c понад 7,5%, під час опитування кількість хворих на ЦД2 з поганим контролем глікемії становила 846 із 1193, (70,9% учасників). Серед них 288 (24,1%) повідомили про HbA1c 10% і більше, що більш ніж удвічі перевищувало довоєнні показники (138 з 1193; 11,6%).

Достовірних відмінностей у пацієнтів різної статі, віку, ІМТ та тривалості ЦД ми не виявили. Ми не виявили різниці в рівнях HbA1c відносно тривалості ЦД2 (p=0,078).

Війна погіршила глікемічний контроль у пацієнтів із ЦД2, спровокувавши його прогресування у більш ніж половини респондентів незалежно від віку, статі та тривалості.

Коливання HbA1c в різні періоди війни (за відповідями опитування). А – демонструє серелній щоквартальний рівень HbA1c в перші 2 роки війни. B і C – відсоток пацієнтів з рівнем HbA1c ≥7,5% і 10% відповідно.

Оскільки різні регіони України зазнали впливу російської військової агресії по-різному та з різною тяжкістю, ми також оцінювали особливості контролю глікемії з урахуванням географії.

Серед 1193 респондентів близько третини були із Західної України (353; 29,6%), 283 (23,7%) пацієнти були з Північної України (включаючи Київ) 260 (21,9%) осіб були з Центральної частини України, 196 (16,4%) та 101 (8,5%) зі сходу та півдня України. Отже, загалом вибірка репрезентувала всі частини України з меншою кількістю представників зі сходу та півдня.

Порівняння рівнів HbA1c серед пацієнтів з різних географічних зон виявило значні відмінності в контролі глікемії, демонструючи найнижчі значення в західній популяції порівняно з рештою українських пацієнтів. Відмінності між західною частиною та рештою України були ще більш глибокими під час гострої фази війни (перший період після перших трьох місяців російського вторгнення, що супроводжувався масованими збройними нападами та окупацією українських територій на сході, півночі та південь).

Вищі значення HbA1c до війни були пов’язані з меншим прогресуванням ЦД2, можливо, завдяки підвищенню обізнаності та кращому управлінню ризиками серед таких пацієнтів. І навпаки, пацієнти з найнижчими значеннями HbA1c до війни мали вищі шанси на прогресування ЦД2. Подібні суперечливі результати спостерігалися для пацієнтів молодшого віку.

Слід зазначити, що найвищі зміни значень HbA1c були зареєстровані з періоду 3 після періоду масових атак на енергетичну інфраструктуру та відключень.

Подібним чином наступний сплеск HbA1c був виявлений після контратаки влітку 2023 року, яка супроводжувалася масованими ракетними ударами, переміщенням населення.

Зазначимо, що рівень HbA1c зростав протягом усього періоду опитування з найбільш значним підвищенням у період 3, що відповідає зими 2023 року – час після масових атак на енергетичну інфраструктуру та відключень.

Починаючи з періоду 2, ми виявили тенденцію, що жінки порівняно з чоловіками були більш уразливими до факторів, пов’язаних із війною. Проте за останні півроку ми спостерігаємо згладжування ситуації. Ще один висновок, що молоді люди віком до 60 років із ЦД2 були більш уразливими порівняно з тими, хто старше 60 років.

У 508 (54·4%) із 953 пацієнтів виявлено підвищення рівня HbA1c більше ніж на 5% порівняно з вихідним рівнем. При оцінці внутрішніх параметрів однофакторний логістичний регресійний аналіз виявив роль початкового рівня HbA1c (p<0,001) у визначенні ризику прогресування ЦД2 під тиском війни.

Водночас вік, стать, ІМТ та тривалість цукрового діабету суттєво не вплинули на результат пацієнтів. З іншого боку, більшість факторів, пов’язаних з війною, включаючи прямі військові атаки (p=0,001) та окупацію (p=0,002), а також вимушене переміщення в межах України (p=0,018) сприяли прогресуванню ЦД2.

Географічне розташування, яке визначає ризики різних небезпек, також демонструє чітке розмежування між різними регіонами, підкреслюючи вплив близькості до лінії фронту та регулярних ракетних ударів.

При оцінці факторів, пов’язаних із охороною здоров’я, за допомогою моделі однофакторної логістичної регресії, наступні проблеми були пов’язані з прогресуванням ЦД2: відсутність контактів з ендокринологом (p=0,001), відсутність (p<0,001) або нерегулярність (p=0,008) контролю глікемії, зміна дієти (p=0,017) та відсутність фізичної активності (p=0,047).
Застосування алгоритмів для виявлення найбільш впливових факторів встановило найсильніший вплив початкових рівнів HbA1c, ІМТ (та ваги), віку пацієнтів, тривалості впливу пов’язаного з війною фактори, тривалість ЦД2.

Цікаво, що вищі значення HbA1c до війни були пов’язані з меншим прогресуванням ЦД2, можливо, завдяки підвищенню обізнаності та кращому управлінню ризиками серед таких пацієнтів. І навпаки, пацієнти з найнижчими значеннями HbA1c до війни мали вищі шанси на прогресування ЦД2. Подібні суперечливі результати спостерігалися для віку пацієнтів, причому молодші пацієнти демонстрували підвищені шанси прогресування ЦД2.

Згідно з попередніми даними, тривалий вплив також впливав на ризик прогресування СД2, підкреслюючи кумулятивний ефект стресу, пов’язаного з війною. Примітно, що пацієнти з безпечних регіонів мали нижчі шанси прогресування СД2, при цьому ефект був невеликим, але помітним. Згубний вплив окупації та переміщення також був очевидним.

Наші моделі демонструють, що, хоча війна суттєво впливає на прогресування СД2, адекватне лікування СД2 залишається критичним фактором.